Алан Майер, відомий художник з Німеччини, зараз бере участь у арт-резиденції «Тонка червона лінія» в Бахмуті. Митець багато часу проводить на Донбасі, є активним громадським діячем, який відкрито засуджує агресію Росії в світі.
«Мене надихає сама ідея оновлення, трансформації. Я свого часу так почав малювати серйозно – також в епоху оновлення – у СРСР у 80-ті роки [Через політичні переконання Алан був вимушений емігрувати до Ізраїлю, а потім до Німеччини]. Тоді було дуже схоже відчуття, ніби зараз щось відбувається», – пригадує Алан.
Подорожі на Донеччину для Алана розпочалися з благодійності та гуманітарної допомоги східному регіону України у 2014 році. Разом з Мариною Бондас і організацією Heary for Ukraine Алан організовував у Німеччині благодійні аукціони зі збору коштів для Донбасу, співпрацював з волонтерами. «А потім це переросло у дещо більше. Я почав робити тут виставки, створив резиденцію «Дифузія» у Краматорську. Метою був обмін досвідом, а також протистояння російській пропаганді. Я познайомився тут з багатьма чудовими людьми. Такого живого простору для розвитку мистецтва ще треба пошукати у Європі. Я приїжджаю сюди і в мене одразу виникає натхнення та бажання щось робити», – розповідає Алан.Митець повертається до України знову і знову, щоб розвивати тут експериментальні напрями мистецтва, в ході своєї Дифузії – так називаються його арт-практики, допомогати молоді та і всім охочим долучитися до сучасного мистецтва а для деяких-пройти арт-терапію та сприяти локальному культурному переходу від радянського тупикового сприйняття живопису до сучасного. Алан бачить у місцевих жителів зацікавленість та тяжіння до мистецтва, але можливостей втамувати це прагнення дуже мало.
«У Європі мистецтво більш заохочуване фінансово. Дуже багато можливостей. Зробити виставку там взагалі не проблема. А якщо за гроші, – то можна хоч сьогодні знайти декілька галерей, які погодяться організувати експозиції. Тут, на Донбасі, знайти галерею та влаштувати подібне неможливо».
Проєкт «Тонка червона лінія» реалізує «ДЦМ «ДОБРО» у співпраці зі студією Лєни Клочко «Jipabimil» за підтримки Українського Культурного Фонду.